Публічний простір об’єднує інтелектуалів
Як понад століття тому філософія Фрідріха Ніцше увійшла в український інтелектуальний обіг? Чому його ідеї знаходили живий відгук з-поміж української інтелігенції, породжували захоплення й водночас спонукали до критичного переосмислення? І яким чином ця філософія сьогодні допомагає глибше осмислити українську ідентичність у її становленні та самоствердженні?
29 жовтня аспіранти-філософи соціально-гуманітарного факультету УДУ імені Михайла Драгоманова відвідали лекцію Тараса Лютого в просторі PEN Ukraine. Зустріч була присвячена українським ніцшеанцям. Тарас Лютий, доктор філософських наук, професор кафедри філософії та релігієзнавства НаУКМА, старший науковий співробітник відділу філософської антропології Інституту філософії імені Григорія Сковороди НАН України, вибудував розмову довкола історії рецепції ніцшеанської думки в Україні, її проникнення в культурний простір і подальшого переосмислення в інтелектуальних дискусіях тієї доби.
Особливо виразною виявилася паралель між Фрідріхом Ніцше та Григорієм Сковородою. Попри відстань епох, обидва мислителі зверталися до архетипу кола. У Григорія Сковороди це кільце, що уособлює цілісність і самодостатність буття, у Фрідріха Ніцше ж ідея вічного повернення, яка відкриває можливість утвердження життя в його повноті. Таке зіставлення дозволяє побачити, як українська філософська традиція, глибоко вкорінена у власному духовному досвіді, здатна вступати в діалог із європейською думкою, зберігаючи при цьому власну інтонацію.
Роздуми про аполонічне й діонісійське начала відкрили ще один вимір ніцшеанської філософії. Їхня взаємодія народжує цілісність, що виростає з протилежностей. Діонісійське начало постає джерелом життєвої сили, здатної відроджуватися навіть тоді, коли звичні опори і сенси зникають. У цьому мотиві особливо відчутна актуальність для сучасності. Українська культура, що постійно відновлює себе в умовах історичних випробувань, знаходить у діонісійському пориві здатність до самооновлення та ствердження життя попри все.
У сучасній українській ідентичності, на думку лектора, чимало ніцшеанського. Воля до життя, прагнення до самоперевершення, готовність переосмислювати успадковане й творити нові сенси – це риси, які дозволяють говорити про особливий характер українського самовизначення. Історія українського ніцшеанства постає водночас сторінкою інтелектуального минулого і можливістю глибше зрозуміти джерела сучасного українського становлення. У цій перспективі публічний простір, де звучать подібні розмови, сам стає місцем зустрічі традиції й сучасності, місцем, де філософська думка продовжує жити й діяти.
Щиро дякуємо Тарасу Лютому за змістовну лекцію, інтелектуальну глибину й можливість по-новому поглянути на українську філософську традицію, а команді PEN Ukraine за організацію зустрічі та створення простору для відкритого інтелектуального діалогу.
Авторка матеріалів і фото: Вікторія Новікова, аспірантка 4-го року навчання.
