«Етика у ХХІ столітті»: досвід здобувачів третього рівня освіти в міжнародній професійній дискусії

У червні–липні 2026 року на базі Українського державного університету імені Михайла Драгоманова спільно з Tablet Academy Benelux та UNESCO Chair on Science Education відбулася серія вебінарів на тему «Етика у ХХІ столітті». П’ять зустрічей склали цілісний англомовний мікрокурс, до роботи якого долучилися й гарант освітньої програми «Філософія» Катерина Гончаренко та аспіранти цієї програми (Гльоза Олександр, Новікова Вікторія, Ківін Олексій, Гуревський Сергій, Левосюк Павло та інші). У вересні всі, хто пройшов курс, отримали міжнародні сертифікати.

Для здобувачів третього рівня освіти спеціальності «Філософія» ця серія лекцій мала й дискусійну складову, а відтак і неабияку фахову вагу. Насамперед це можливість вийти за межі замкненості на власній дослідній темі, методі чи вузькому колі проблематики. Оскільки етика виходить геть далеко за межі розділу в підручнику або декларації, яку додають до тексту вже після того, як дослідження написане, винесена для курсу лекцій етична проблематика дозволила здобувачам вийти в площину міжнародної професійної дискусії про важливі питання сьогодення. 

Перша лекція відбулася 9 червня та задала рамки, за якими трималися всі подальші кейси. Д-р Лестер А. Маєрс, разом із співведучими професором Денисом Свириденком і Біджеєм Дхунганою, розрізнив етику як соціальну практику і форму філософської аргументації. Нормативну етику було відділено від ненормативної, а саму етику викристалізовано з-поміж типових підмін. Лектор зазначив, що етика не є простою думкою, не зводиться до егоїзму чи альтруїзму, не збігається з правовим або професійним стандартом і не є організаційною стратегією. Також було виділено дві групи зобов’язань, таких як справедливість і обачні обов’язки, і п’ять принципів, на яких може триматися етична освіта: справедливість, турбота, відповідальність, повага і спільнота. Для дослідника це робочий інструмент, що дозволяє відділити нормативне питання від опису і не віддати етичне рішення ні суто правовій нормі, ні організаційній доцільності.

11 червня Густаво Л. Горі переніс розмову в бік управління ланцюгами постачання. Ішлося про те, що етичне рішення лежить в основі відповідального пошуку, виробництва і розповсюдження. Сталість, трудові стандарти, прозорість і корпоративна підзвітність постали не як репутаційний додаток, а як умова стійкості, якості і довгострокового людського благополуччя. Для філософа цей матеріал важливий тим, що показує етику там, де її зазвичай не шукають: не в трактаті, а в рішенні, від якого залежить чужа праця і чужа вразливість.

23 червня Джеймс П. Мур говорив про етику у врядуванні. Предметом були прозорість і підзвітність як опори інституції, а також розробка антикорупційних програм для урядового, бізнесового, військового й академічного секторів. Сесія виходила з практичного досвіду й акцентувала увагу на питаннях, що структурують етичну програму та зміцнюють доброчесність і довіру, а не замінюють їх черговим гаслом. Для аспіранта це можливість побачити, що довіра до інституції, зокрема й до університету, не виникає з декларації, а тримається на прозорій і відповідальній дії.

2 липня Ольга Ревіна розглянула етику в бізнесі як складник відповідальної і сталої практики. Етичні рамки тут спрямовували рішення, що формують корпоративну культуру і узгоджують поведінку організації з очікуваннями суспільства. Ключове розрізнення, яке було запропоновано лекторкою, полягало в тому, що етика підтримує довгі, дискусійні, орієнтовані на людей цінності, а не короткий фінансовий виграш, зовнішню винагороду чи суто утилітарний розрахунок. Здобувач міг узяти звідси вміння не плутати результат із критерієм: не все, що дає вигоду, є виправданим, і не все, що піддається підрахунку, є відповідальним.

7 липня Біджей Дхунгана і Росс Хантер закрили серію вебінарів темою, яка є осердям дослідницької і викладацької роботи. Йшлося про ефективне й етичне використання штучного інтелекту у викладанні та навчанні, про потребу викладача в етичній і цифровій компетентності та про чіткі межі, які захищають і викладача, і студента. Для аспіранта це вже не суміжне технічне питання, а частина власної праці: алгоритм входить у читання, письмо і перевірку тексту, тож відповідальність за межу його використання лежить на самому дослідникові.

Для здобувачів третього освітнього рівня участь у серії стала досвідом, який безпосередньо працює на їхню дослідницьку і викладацьку підготовку.

Насамперед було зміцнено здатність провадити професійну комунікацію іноземною мовою. Англомовний формат вимагав не перекладу окремого терміна, а вміння утримувати філософське розрізнення в темпі міжнародної дискусії, формулювати позицію і реагувати на аргумент співрозмовника. Для тих, хто готує статтю, виступ чи майбутню викладацьку практику, це окрема дослідницька компетентність: працювати в міжнародному професійному середовищі, не втрачаючи точності власної думки.

Не менш вагомим стало вміння застосовувати етичні принципи у дослідженні та професійній діяльності. П’ять принципів першої лекції, а саме справедливість, турбота, відповідальність, повага і спільнота, дали здобувачам критерій, за яким можна повертатися до власного тексту і до викладацької практики. Ідеться про здатність відділити нормативне питання від опису, не підміняти етичне рішення правовою нормою, організаційною доцільністю чи короткою вигодою, а також дотримуватися академічної доброчесності там, де дослідження вже стикається з чужою працею, інституційною довірою і вразливістю іншого.

Окремо варто назвати здатність до міждисциплінарного аналізу. Аналіз мереж управління, бізнесу і освіти показав, як філософська категорія працює в рішенні, від якого залежить стійкість інституції. Так, здобувачі мали змогу засвоїти те, що етичне питання або витримується, або замінюється процедурою і гаслом.

Нарешті, завершальна сесія розвивала цифрову й етичну компетентність у роботі зі штучним інтелектом. Чіткі межі його використання у викладанні, навчанні та дослідницькому письмі захищають і викладача, і студента, і сам текст. Для здобувача це вміння не віддавати алгоритму те рішення, за яке він лишається відповідальним: добір джерела, перевірка аргументу, формулювання висновку. Така розмова набуває окремої ваги в контексті Закону України «Про академічну доброчесність» від 18 грудня 2025 року № 4742-IX, ухваленого у 2025 році і введеного в дію 31 липня 2026 року. Закон визначає академічну доброчесність як сукупність цінностей, принципів і правил освітньої та наукової діяльності, а серед порушень прямо називає, зокрема, недоброчесне використання результатів штучного інтелекту. Для аспіранта це вже не зовнішній припис, а частина власної дослідницької відповідальності: відрізняти самостійну думку від запозиченого чи згенерованого тексту, повідомляти про використання інструменту і не віддавати алгоритму рішення, за яке лишається відповідальним автор.